Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.07.2014 року у справі №910/2023/13
Постанова ВГСУ від 07.10.2014 року у справі №910/2023/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2014 рокуСправа № 910/2023/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Акулової Н.В.,

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Союз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р. (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) у справі№ 910/2023/13 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Союз"доПублічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"за участю прокуратури провідшкодування збитківза участю представників: від позивача не з'явилисьвід відповідача Ауксутіс Е.С., довіреність №04/1603 від 29.07.2014 р.від прокуратурине з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Союз" (далі - ПрАТ "Союз") до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" (далі - ПАТ "Банк Камбіо"), стягнуто з відповідача 11 007 754 грн. 54 коп. збитків.

Вказане рішення мотивоване доведеністю завдання позивачу відповідачем збитків внаслідок невиконання обов'язку, передбаченого ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р. вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові, у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2014 р. касаційну скаргу ПрАТ "Союз" задоволено, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р. у справі № 910/2023/13 скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 31.07.2013 р. залишено без змін.

ПАТ "Банк Камбіо" звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01.07.2014 р.

Постановою Верховного Суду України від 02.09.2014 р. вказану заяву задоволено, постанову Вищого господарського суду України від 01.07.2014 р. у справі №910/2023/13 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.09.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Владимиренко С.В., касаційну скаргу ПрАТ "Союз" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 30.09.2014 р.

Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України представником відповідача подано відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.09.2014 р. розгляд справи відкладено на 07.10.2014 р.

В судове засідання 07.10.2014 р. з'явився представник відповідача.

Представники позивача та прокуратури у судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників позивача та прокуратури.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив залишити в силі постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р у справі №910/2023/13.

Перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судами попередніх інстанцій, 05.09.2008 р. між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо", правонаступником якого є ПАТ "Банк Камбіо" (кредитор), та ТОВ ДП "Донвуглезбут" (позичальник) укладено кредитний договір № 362/02-2008, за яким банк відкриває позичальнику кредитну лінію і надає йому кредитні кошти на виробничо-фінансові потреби та поповнення власних обігових коштів зі сплатою 20% річних. Ліміт кредитної лінії не може перевищувати 10 000 000 грн. 00 коп. Строк повернення кредиту - 04.09.2009 р.

Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що зобов'язання по договору забезпечується договором застави рухомого майна поручителя ВАТ "Союз", яке розташовано за адресою: Донецька область, Ясинуватський район, с/рада Спартаківська, 71 км, Дачний проїзд, буд. 1, який необхідно укласти до 09.09.2008 р.

Надалі, 11.08.2009 р. між ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо" (заставодержатель) та ВАТ "Союз", правонаступником якого є ПрАТ "Союз" (заставодавець), укладено договір застави, яким забезпечується вимога заставодержателя, яка випливає з кредитного договору № 362/02-2008 від 05.09.2008 р.

В забезпечення виконання зобов'язань, заставодавець передав у заставу рухоме майно, а саме: компресор TIDY 20 з осушувачем рефрижераторного типу т.р. +3 С, DК-160 і мікрофільтром G150MX, 2007 р., № 20489, 1 шт.; верстат STREAM B1 SOFT, 2007 р., № 87333, 1 шт.; верстат SKIPPER 100L свердлильний, 2007 р., № 87304, 1 шт.; гвинтовий компресор на ресивері TIDY 20, 2007 р., № 20521, 1 шт.; верстат ROVER А 3.30 фрезерний, 2007 р., № 87335, 1 шт.; верстат EBT 108, 2007 р., № 87348, 1 шт.; витяжна шафа FT-504, 2007 р., №№ 0611030299, 0611030301, 2 шт.; витяжна шафа FT-502, 2007 р., №№ 0603028549, 0706032608, 0509026781, 3 шт.

За таких обставин, до Державного реєстру обтяжень рухомого майна 11.08.2009 р. внесено відповідний запис, де зазначено про заборону на відчуження майна та відомості про обтяжувача та боржника.

В подальшому, заставне рухоме майно стало предметом попереднього договору № 2, укладеного 30.10.2012 р. між ПАТ "Союз" (постачальник) та ТОВ "БЛК Стайл" (покупець), за умовами якого постачальник зобов'язується укласти з покупцем договір поставки товару (основний договір).

При цьому, сторони погодили, що основний договір буде укладений між покупцем та постачальником у строк до 26.11.2012 року.

Згідно з п. 1.2.1 попереднього договору постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупця обладнання (товар), а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснити його оплату.

Ціна товару за основним договором 6 000 000 грн. 00 коп., які покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок постачальника в строки та в порядку, що визначені цим попереднім договором, що передбачено в п. 1.2.2 даного договору.

Відповідно до п. 2.1 попереднього договору покупець протягом 5 банківських днів, не враховуючи день укладення цього договору, сплачує постачальнику грошові кошти у вигляді авансу в безготівковій формі в розмірі 6 000 000 грн. 00 коп. При укладенні основного договору сплачена покупцем сума грошових коштів за попереднім договором зараховується як оплата вартості товару за основним договором.

У разі якщо між покупцем та постачальником не буде укладений основний договір в строк, передбачений п. 1.1 цього попереднього договору, постачальник зобов'язується до 30.11.2012 р. повернути покупцю грошові кошти, які були перераховані покупцем на поточний рахунок постачальника за цим попереднім договором (п. 2.2. попереднього договору №2 від 30.10.2012 р.).

В п. 3.2 попереднього договору закріплено, що у разі неукладення основного договору у строк з 26.11.2012 р. по 16.12.2012 р. у зв'язку з невиконанням постачальником своїх зобов'язань за попереднім договором, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 100% від суми авансу, передбаченого п. 2.1 цього попереднього договору.

Відповідно до наявних в матеріалах справи доказів попередніми судами встановлено, що ТОВ "БЛК Стайл" перерахувало позивачу аванс на підставі п. 2.1 попереднього договору, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

В подальшому, листом № 2/26/11 від 26.11.2012 р. ТОВ "БЛК Стайл" повідомило позивача про необхідність повернення грошових коштів у розмірі 6 000 000 грн. 00 коп., у зв'язку з неможливістю укладення основного договору, оскільки станом на 26.11.2012 р. в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна була наявна інформація про перебування спірного майна в заставі у ТОВ "Універсальний комерційний банк "Камбіо", правонаступником якого є ПАТ "Банк Камбіо".

У період з 26.11.2012 р. по 28.11.2012 р. позивачем було повернуто ТОВ "БЛК Стайл" суму авансу у розмірі 6 000 000 грн. 00 коп., а 11-13.12.2012 р. позивачем було сплачено ТОВ "БЛК Стайл" штраф у розмірі 6 000 000 грн. 00 коп. на підставі п. 3.2 попереднього договору.

Враховуючи викладене, ПрАТ "Союз" обґрунтовує свої позовні вимоги до ПАТ "Банк Камбіо" тим, що саме з вини відповідача позивач поніс збитки, оскільки ПАТ "Банк Камбіо" було порушено норми ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", відповідно до якої після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п'яти днів зобов'язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Так, на думку позивача, ним понесені наступні збитки:

1) 6 000 000 грн. 00 коп. - фактичні втрати (сплачений штраф);

2) 5 000 000 грн. 00 коп. - неодержаний прибуток (ціна товару без ПДВ);

3) 7 754 грн. 54 коп. - не заплановані витрати (витрачені кошти на утримання майна в період з 26.11.2012 р. по 25.12.2012 р.).

При цьому, на думку позивача, у зв'язку з припиненням діяльності ТОВ ДП "Донвуглезбут" шляхом ліквідації, а, отже, і припиненням дії кредитного договору та договору застави, ПАТ "Банк Камбіо" мав зняти заборону на відчуження предмету застави з 11.09.2012 р., що передбачено ч. 3 ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Однак, відповідач вчасно вказаного обов'язку не виконав, в чому і полягає його протиправна поведінка, що призвела до заподіяння збитків позивачу.

Доведеність вказаних обставин стала підставою для задоволення позовних вимог місцевим господарським судом, позицію якого підтримав Вищий господарський суд України в постанові від 01.07.2014 р. у справі № 910/2023/13.

Проте, в процесі судового розгляду справи №910/2023/13 апеляційним господарським судом встановлено, що в провадженні господарського суду міста Києва станом на 30.10.2012 р., тобто на момент укладання попереднього договору № 2, знаходилась справа № 55/454 за позовом ПАТ "Банк Камбіо" до ТОВ ДП "Донвуглезбут" та ПрАТ "Союз" про стягнення заборгованості, звернення стягнення на рухоме майно та на предмет іпотеки. Підставою для звернення з даним позовом було невиконання відповідачами умов кредитного договору, укладеного 23.09.2008 р. та забезпеченого договором застави рухомого майна, що мало бути передане ТОВ "БЛК Стайл" після підписання основного договору 26.11.2012 р. На час підписання попереднього договору та можливого підписання основного договору рішення по даній справі прийнято не було, а, отже, договір застави був чинний та не був визнаний недійсним у встановленому законом порядку, а тому у ПАТ "Банк Камбіо" були відсутні законні підстави для зняття обтяження рухомого майна.

На підставі наведеного, господарським судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що станом на 26.11.2012 р. майно, яке мало бути передане ТОВ "БЛК Стайл" знаходилося під заставою і відповідно до вимог чинного законодавства України не могло бути відчужене в будь-який спосіб. Отже, оскільки, на момент укладання попереднього договору ПАТ "Союз" достовірно було відомо про наявність обтяження рухомого майна, що мало стати предметом продажу при укладанні основного договору, то позивач напевно знав, що порушить свої зобов'язання при настанні строку їх виконання, у зв'язку з чим останній позбавлений права на відшкодування збитків, що передбачено ч. 3 ст. 226 Господарського кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вказані висновки апеляційного господарського суду правомірними та обґрунтованими, з огляду на наступне.

За приписами ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, що передбачено ст. 225 Господарського кодексу України.

За загальними правилами з відповідача можуть бути стягнуті збитки за наявності повного складу правопорушення, а саме:

1) порушення відповідачем своїх обов'язків перед позивачем;

2) наявності збитків, завданих відповідачем, в тому числі неодержаного позивачем прибутку;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та негативними наслідками, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини відповідача у настанні негативних наслідків, яка проявилась у будь -якій формі, тобто умислу, грубої або звичайної необережності.

За таких обставин, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

Крім того, ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що рішення Верховного Суду України прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Верховним Судом України у постанові від 02.09.2014 р. у справі № 910/2023/13 зазначено, що, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, у діях відповідача не вбачається наявності складу цивільного правопорушення.

Отже, з огляду на встановлений факт відсутності порушення відповідачем своїх обов'язків перед позивачем, позов у справі № 910/2023/13 не підлягає задоволенню, що правильно визначено апеляційним господарським судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарського суду апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки апеляційний господарський суд в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуваний судовий акт у даній справі прийнятий апеляційним господарським судом при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на ПрАТ "Союз".

Керуючись ст.ст. 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Союз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р. у справі № 910/2023/13 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді: Н.В. Акулова

С.В. Владимиренко